Був міст, тепер – кладка. Міні-історія з життя-буття

Дорогою, що з обох боків позаростала чагарниками та деревцями і яка з роками вже перетворилася на стежку, колись курсувала важка техніка. Те ж саме сталося і з мостом, який примикає до цього шляху і з’єднує дві частини села Бихольцохівка, що на Ріпкинщині Чернігівської області. 

Чого тільки на бачив на своєму віку цей дерев’яний постійний понтон у місці, де майже формує свою течію річка Білоус, що струмить аж до Чернігова, де впадає у швидкоплинну Десну.

– О, якби він умів говорити, то стільки б розповів про побачене, – говорить Віктор Кравець, який народився в цьому селі та приїхав із Ріпок до своєї матері, щоб допомогти їй у весняних роботах. – Старші люди розказували, як у Другу світову війну по цьому мосту сунула велика колона німецьких військ, і коли вони відступали, то теж рухалися по ньому.

Віктор переповідає історію, як із широченного (кілька метрів!) колись міст звузився на півтора метра у ширину. Та й мостом його назвати вже не можна – дерев’яна кладка-поміст із потрухлими подекуди дошками, які ось-ось, здається, проваляться у водяну плинь.

– Раніше, коли був колгосп, то міст постійно ремонтували, а зараз, аби хоч якось підтримувати його в стані, щоб можна було переходити на інший бік села, місцеві трошки латають, але коштів бракує, – жаліється співрозмовник.

Віктор пригадує, як колись, у 2004 році, тодішній кандидат у народні депутати України Владислав Атрошенко на зустрічі з селянами у місцевому будинку культури обіцяв відбудувати цей міст.

– За нього тоді майже все село віддало голоси, а він як став нардепом, то про свої обіцянки й забув, – пригадав історію вже двадцятирічної давності бесідник.

Тож тепер ані клубу того вже нема – розвалився, тільки голі стіни з колод ще ледь тримаються, – і місточок на ладан дихає…

– Я пам’ятаю цей міст із самого дитинства свого, – ділиться споминами й на хвильку задумується Віктор Олексійович. – Одного разу навесні по річці сунули величезні крижини. Ми, дітвора, поприходили сюди якраз дивитися на той льодохід. І треба ж так статися, що на наших очах, коли ми стояли на мосту, великі криги сильно вдарили в опори, на яких тримався міст. І одразу два ряди підпорок, наче їх хтось підрізав, за кілька секунд звалилися.

Керівництво колгоспу прийняло рішення не відбудовувати повністю міст, а залишити лише прохід для людей. Відтак він звузився аж до сьогоднішніх розмірів.

А до цього ж не тільки по ньому легкові машини роз’їжджали, а й трактори, бо іншого переїзду тоді ще не існувало. Це вже потім, коли з’явиться величезний ставок, то побудують і новий капітальний міст з бетонними укріпленнями та металевими шлюзами, які за роки теж почали іржавіти…

– Коли був ще великий міст, то з нього не один трактор падав у річку, – споминає уродженець Бихольцохівки. – Пам’ятаю ще з дитинства, як звалився в річку комбайн… А взагалі колись цей міст був стратегічний. Ще мій дядько про це розповідав.

У радянські часи, коли на Чернігівщині проводилися військові маневри, то по цьому мосту їхала воєнна важка техніка: танки, гаубиці… Тож коли дивишся на це зараз, аж не віриться, що ця дерев’яна споруда у свій час витримувала таке серйозне навантаження у кілька тонн.

І хоча недалеко побудований стаціонарний бетонний міст, все ж таки людям, які живуть на іншому краю села, далеченько обходити по ньому, щоб добратися в центр. Ось приїхала, до прикладу, автолавка з продуктами – і їм навпростець так зручно до неї підійти, аніж в обхід, долаючи зайві 1,5 кілометра в один бік.

Сергій Кордик, фото Миколи Тищенка